Історичний опис міста Ізюм
Місто Ізюм – це місто обласного значення, яке історично розташувалося на “Слобожанщині”. Місто Ізюм є адміністративним центром Ізюмського району.
Площа сучасного Ізюму перевищує 43,6 кв. км, чисельність проживаючого населення в місті, за оцінкою, на 1 січня 2024 р. складала 23-25 тис. осіб. У 2019 році місто Ізюм об’єдналося з селом Кам’янка створивши Ізюмську ОТГ.
25 жовтня 2020 року карта регіону змінилася. Замість 27 районів з’явилося сім – Богодухівський, Ізюмський, Красноградський, Куп’янський, Лозівський, Харківський і Чугуївський.
Ізюмщина (з центром в місті Ізюмі) включае в себе Ізюмську міську ОТГ і території Балаклійської і Барвінківської міських ОТГ, Борівську, Донецьку і Савинську селищні ОТГ, Куньевску і Оскільську сільські ОТГ.
Сучасне місто Ізюм є містом обласного підпорядкування, центром району, розташованим на південному сході Харківської області. Місто розкинулося на обох берегах річки Сіверський Донець.
Здавна тут існував Ізюмський Брід, який разом з кам’яним бродом у селі Кам’янка, біля якого жили бродники, був частиною шляху, який згодом став відомий як Ізюмський шлях.
Вигідне природно-географічне положення Ізюма зумовило те, що з найдавніших часів на території сучасного міста відбувалися події, які відіграли важливу роль в історії регіону. Ще в XI-XII століттях в межах сучасного міста відбувалися бої між давньоруськими князями і половцями, описи яких дійшли до нас в древніх літописах.
Перші письмові згадки з назвою родзинки по роках можна визначити такі:
- 1571 рік – Кінні роз’їзди, сторожа.
- ? рік – звіринець, Мисливський двір.
- 1639 рік – містечко (Городок) Ізюм.
- 1650 рік – Ізюмський окоп.
- 1663 рік – фортеця Якова чернігівця.
- У 1679 році місто стало частиною Ізюмської оборонної лінії.
- 1681 рік – фортеця Григорія Донця-Захаржевського.
У 1637 році цар Михайло Федорович наказує будувати «острожки жилиє» на Ізюмському шляху біля Ізюмського кургану (Філарет (Д. Г. Гумілевський)). Коли саме почалося будівництво, проживання людей на цій території, на сьогодні немає достовірних відомостей.
Назва Ізюм існувало раніше. Ми можемо припускати, що тут жили люди, але тільки в 1639 році з’являється перша літописна згадка про «городок Изюм», вказуючи на місце проживання людей.
Дата заснування міста Ізюма. Щоб остаточно виключити різні тлумачення про Рік заснування, постановою Кабінету Міністрів України № 878 від 26 липня 2001 року чітко зафіксовано: «Дата заснування міста Ізюм 1639 рік». Перша церква в Ізюмі Покровська, її історія йде від часів Київської митрополії. Перші письмові згадки датуються 1653 роком. Очевидно, вона була побудована значно раніше, але відомості про те, відсутні. При зведенні фортеці в 1681 році на правому березі Сіверського Дінця (на Лівому березі діяла фортеця Якова чернігівця). Покровську церкву з лівого берега перенесли і поставили майже в центрі нової фортеці. Зазнавши ще кілька переносів і перебудов, Церква проіснувала до 1941 року. Її знищив Ізюмський винищувальний батальйон Радянської Армії. Руїни храму ще й сьогодні залишаються на центральному міському кладовищі.
Першою видатною історичною особистістю можна вважати виборного полковника Якова Чернігівця. Це була найколоритніша постать у слобідських полках 60-70-х років ХVII століття. Цей діяч був вагомим і в Гетьманщині. У 1663 році з козаками-переселенцями він прибуває на Слобожанщину, де заснував кілька поселень. Під його керівництвом в Ізюмі, на Лівому березі Сіверського Дінця, була побудована фортеця. У 1677 році Якова чернігівця зміщений з поста. Контрольована ним територія увійшла до складу Харківського полку під протекцію полковника Григорія Донця-Захаржевського.
Місто Ізюм ще в 1680 році називалося “Изюмским городком”. В кінці 17 століття на місці нинішнього міста Ізюма була побудована фортеця, що складалася з “великого” і “малого” міст. На місці “великого” міста нині знаходиться центральна частина міста Ізюма.
У 1681 році тут було розпочато будівництво “малого міста” – фортеці, вал і рів, як стверджують історики.
У 1685 році в місті Ізюмі створено Слобідський полк до якого входили 13 міст і слобод.
У другій половині XIX-початку XX століття в Ізюмі бурхливо розвивається промисловість. У 1910 році через місто пройшла залізниця Харків-Донбас, а через два роки почалося будівництво залізничних майстерень. У 1917 році був закладений завод оптичного скла (нині приладобудівний). Радянська влада в місті була встановлена 22 грудня 1917 року.
Йшла епоха розвитку-завод розвивався, будувалися нові корпуси. Палац культури і Спорткомплекс, вздовж вулиці пролетарської був збудований мікрорайон для працівників заводу. В цілому місто розвивалося, як технічно, так і культурно.
У 1956 році був запущений завод-гігант ІОМЗ.
У 1967 році був запущений Ізюмський хлібозавод.
У 1969 році було побудовано нову будівлю мерії, а також ресторан «Ювілейний», готель «Крем’янець», будівля Пошти.
У 1979 році в східній частині міста до Олімпіади-80 були побудовані великий Палац культури «юність» і Палац спорту з плавальним басейном. Нині обидві споруди знаходяться в зруйнованому стані. У 2010 році був проведений капітальний ремонт спорткомплексу «Локомотив», в районі залізничного ринку.
Історично склалося так, що в місті Ізюмі офіційного поділу по районах немає, але місцеві жителі виділяють такі райони міста:
– Веприцький хутір. Розташований на півдні міста. Приватний сектор, аграрний ліцей № 61.
– 1-й мікрорайон. У народі “ІЗОС” (Ізюмський завод оптичного скла) найстаріший мікрорайон міста, розташований між ІКПЗ і 2-м мікрорайоном. Забудований переважно в 1930-60-х роках триповерховими будівлями.
– 2-й мікрорайон. У народі – “Желтік”. Найбільший мікрорайон Ізюма. Розташований між 1-м мікрорайоном і центральним ринком. Забудований в 1970-90 – х роках, в основному п’яти-і дев’ятиповерховими будинками.
– Центр. У народі ” місто ” (центральна частина міста).
– Пам’ятник (Гончарівка). Це приватний сектор, де знаходиться Сільгосптехніка, держлісгосп, Тубдиспансер.
– Нафтовик (за назвою Ізюмської нафтогазорозвідувальної експедиції ІНГРЕ). Це приватний сектор, а також одна п’ятиповерхівка, де знаходиться КОМУНГОСП, РЕМ, Пожежна частина, ЗОШ № 6.
– Поворотка. Район розташований при в’їзді в Ізюм по Харківській трасі, з боку Харкова. Має торговий комплекс, де зупиняються далекобійники.
– Піски. Великий район, представлений переважно одноповерховою приватною забудовою (одна 5-иэтажка і 4-хэтажка).
– Площа Революції. Невелика північна частина міста.
– Островського (Локомотив). На північно-східній частині міста.
– ЖД (Вокзал). Знаходиться на північному сході міста. Забудований п’яти – і двоповерховими будинками, а також приватним сектором. На території району знаходяться: Ізюмський тепловозоремотний завод, Залізничний ринок, Ізюмська дистанція колії Південної залізниці та ж/д вокзал, професійно-технічний ліцей № 24 та школа № 12.
– Бараки. Північний схід від ж/д вокзалу. Представлений в основному приватним сектором, а також дев’яти – і п’ятиповерховими будинками. На території району знаходиться: Ізюмський хлібозавод.
– ІОМЗ. Східна частина міста від ж/д вокзалу. Дев’яти – і п’ятиповерхові будинки, а також приватний сектор. У цьому районі знаходиться оптичний ринок, залишки ІОМЗа, паливний склад.
– Сонячний. Крайня точка міста, розташована на околиці ІОМЗа. Тут знаходиться оптичний інститут.
– Верхнє селище – приватний сектор вище ІОМЗа. Посередині розташована ЗОШ № 11.
– Гнидівка – в районі річки Сухий Ізюмець.
Зауваження: Слід запам’ятати, що до Петра першого московити словом «город» називали усі оборонні споруди. Тож ніякий дурень не зміг збудувати два Ізюма «Мале місто і Велике місто». Московитами було збудовано дві примітивні фортеці. Так і замініть українською мовою – «фортеці» а не місто. Чому примітивні? Вийміть з кишені 200 гривень і там намальована кам’яна фортеця на 300 років старша за ізюмську, яка ще й сьогодні служить бомбосховищем.А ізюмська згнила за 90 років і в ній не було жилих приміщень для сімей. Крім зауваження стаття написана вірно. Якби її ще прочитала місцева влада. Бо вони багато чого не чули і не визнають Постанов КМ України.