Відкриття середньої школи № 12 в м. Ізюмі в 1936 стало одним з епізодів проведення в життя державної політики в галузі народної освіти.

У 1934 році в СРСР встановлювалися три типи загальноосвітніх шкіл: початкова (чотирирічний курс навчання), неповна середня (семирічний), середня (десятирічний). У роки II п’ятирічки закінчився перехід до загальної обов’язкової початкової освіти, а в містах – до загального семирічного. У навчальних закладах країни та нашої республіки йшли інтенсивні пошуки нових ефективних форм та методів навчання та виховання підростаючого покоління.

Країна переживала значні труднощі: брак матеріальних засобів і ресурсів, значна частина педагогів мала недостатній рівень освіти, а вчителів із вищою освітою мало.

Тим не менш, держава знаходила кошти та розширювала мережу шкіл та інших навчальних закладів.

Ось у такий непростий час і було засновано середню школу № 12. Це сталося 20 серпня 1936 року. Основу контингенту учнів склали учні школи № 11 і частина вчителів цієї школи перейшли до 12-ї школи. З моменту заснування школа була російськомовною та перебувала у віданні відділу шкіл Північно-Донецької залізниці. Тому її часто називали залізничною. Крім того вся історія школи № 12 найтіснішим чином пов’язана із залізницею, підприємствами, які її обслуговували — Ізюмським паровозоремонтним (а пізніше — тепловозоремонтним) заводом, станцією Ізюм та іншими. У школі з моменту її створення навчалися та навчаються діти залізничників та учні, які проживали у населених пунктах, розташованих у безпосередній близькості від залізниці.

У 1936 році найстаршим класом у школі був 8-й з 18 учнів, а в наступні роки були відкриті 9-й та 10-й класи.

Школа Ізюма розміщувалася у дерев’яному двоповерховому будинку на вулиці Київській. Згодом воно розширилося, перетворилося, і знаходилася в ньому загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №8.

Першим директором школи № 12 було призначено Терлецького Леоніда Євменовича, який пропрацював лише кілька місяців і був змушений виїхати з м. Ізюма. Новим директором став Кириченко Яків Якович, який раніше працював директором залізничного технікуму. Але на той час цей технікум було розформовано.

Школі № 12 перейшло багато з майна, інвентарю та обладнання цього технікуму. Навчальні кабінети були поповнені меблями, приладами, наочними посібниками, до бібліотеки було передано багато книжок. Таким чином, школа отримала можливість працювати у найкращих умовах.

У передвоєнні роки за стислі терміни з різних причин змінилося кілька директорів.

Але найважчими роками для школи були роки Великої Вітчизняної війни.

У 1941 році у зв’язку з просуванням німецько-фашистських військ та відступом Червоної Армії школу було закрито.

У період окупації владою була спроба відкрити школу № 12, але вже як семирічну школу. Однак вона проіснувала лише кілька місяців і знову була закрита.

1943 року на території України ще точилися бої, але на Ізюмщині вже було відновлено радянську владу, і школа відновила свою роботу. Відновлювалися на роботі колишні вчителі, але багато хто не повернувся з полів війни. Тож колектив значно оновився. Директором був призначений Єськов Іван Михайлович. Йому як керівнику та всьому колективу доводилося долати значні труднощі щодо налагодження нормальної роботи. Зруйноване народне господарство не могло забезпечити школу предметами першої необхідності. Примітний такий факт. Через брак звичайного паперу навіть найважливіші шкільні документи – накази, протоколи педрад, зборів – велися на розрізнених зошитових аркушах або на аркушах із учнівських щоденників, які потім зшивались в одну книгу. Люди, що приходили на роботу, одночасно ставилися на задоволення, тобто отримували відразу хлібні картки.

З відновленням народного господарства, зростанням добробуту людей покращувалося і забезпечення школи наочними посібниками, меблями, літературою.

Життя школи, як і розвиток усієї держави, входило в нормальне русло.

Школа укомплектовувалась кваліфікованими вчительськими кадрами, поступово завойовувала високий авторитет не лише у місті, а й серед шкіл Донецької залізниці. У цьому велика заслуга всього колективу і, насамперед, директора – Єськова Івана Михайловича, який беззмінно керував школою до серпня 1960 року.

Але вже у 50-ті роки у зв’язку із зростанням числа учнів, збільшенням прийому до 1-го класу (тільки у 1959 році за парти сіло 123 першокласники) постала нова проблема. Школа Ізюма змушена була працювати у дві зміни.

Наприкінці 50-х років розпочинається будівництво нової будівлі на 400 учнів поблизу старої будови.

На рубежі 50-60 років у роботі школи відбулися значні зміни. Вступила в стрій нова будівля по вулиці Педагогічній, де розмістилися 5-10-ті класи, а початкові класи навчалися в старій будові, по вулиці Київській. Це допомогло налагодити навчальний процес, проте школа продовжувала працювати у дві зміни, тому що у 1960 році в ній налічувалося 30 класів.

Изюмская школа № 12 - ИсторияУ цьому ж 1960 році директором школи Ізюма був призначений Подтикалов Микола Іванович, який раніше виконував обов’язки завуча.

Цього ж 1960 року згідно з Постановою Ради Міністрів СРСР № 1115 від 24 жовтня 1960 року школа змінила відомчу належність, тобто з підпорядкування управління навчальних закладів Донецької залізниці вона перейшла у підпорядкування міського відділу народної освіти та опинилася у віданні Міністерства освіти. Ця зміна не сприяла поліпшенню матеріального забезпечення школи, тому що Міністерство освіти не мало таких коштів, як Міністерство шляхів сполучення. А питання забезпечення школи меблями, обладнанням стояло дуже гостро у зв’язку з необхідністю обладнання та оформлення відповідним чином нової шкільної будівлі.

Завдяки зусиллям дирекції та всього колективу всі ці труднощі були подолані. У школі було обладнано теплицю, де вирощувалися овочі та квіти, навчальні кабінети набували сучасного вигляду, у столярній та слюсарній майстернях учнями виготовлялися різна продукція, призначена для реалізації, велася активна робота на пришкільній ділянці.

У 60-70-ті роки учні школи під керівництвом вчителів активно допомагали прилеглим колгоспам у вирощуванні та збиранні врожаю різних сільськогосподарських культур.

Зачинателями багатьох цікавих та корисних справ були партійна, комсомольська та піонерська організації. Багато злободенних питань шкільного життя вирішувалися за безпосередньої участі учнівського та батьківського комітетів.

У 1965 році зі школи Ізюму № 12 виділилася нова восьмирічна школа № 8, яка розмістилася в будівлі по вулиці Київській.

Цього ж року до нової будівлі було прибудоване приміщення, в якому передбачалося розмістити шкільні майстерні.

Але у зв’язку з перевантаженістю було ухвалено рішення обладнати у прибудованому приміщенні їдальню та кілька класних кімнат. Таким чином, і на жаль, майстерні так і залишилися у пристосованих будинках, розташованих по вулиці Заводській та вулиці Ульяновській.

У 1960-х рокав відбулися зміни у керівництві школи. У 1965 році Підтикалов М. І. пішов з посади директора через серйозне захворювання, змінив його молодий керівник – Бардаков Володимир Федорович, але наступного року його було переведено на іншу роботу, і в 1966 році новим директором було призначено Лисенка Олександра Панкратьовича. Він очолював школу до виходу на пенсію, тобто до 1983 року.

У ці роки колектив школи міста Ізюм працював, як і вся система народної освіти, над здійсненням загальної середньої освіти. Авторитет школи зростав.

Учні школи домагалися великих успіхів на спортивних змаганнях різного рівня, ставали переможцями та призерами предметних олімпіад у міському та обласному масштабах, багато хто вступав до ВНЗ. Щорічно у літній та осінній період школярі працювали на полях колгоспів імені Кірова, «Червоний Оскол», імені XXIII з’їзду КПРС, «Жовтень», «Україна» та ін.

У школі Ізюма поряд із досвідченими вчителями працювала велика група молодих педагогів. Всі вони своєю працею підтримували високий авторитет школи як однієї з найкращих у місті.

У зв’язку з переходом на кабінетну систему навчання у школі було обладнано кабінети російської та української мови, математики історії, біології та інших предметів.

Школа традиційно успішно виступала у різноманітних заходах загальноміського масштабу – огляди художньої самодіяльності, виставки учнівських робіт, огляди піонерських загонів, військово-спортивні змагання. Щороку під керівництвом вчителів учні відвідували з екскурсіями різні міста України та Радянського Союзу.

Изюмская школа № 12 - ИсторияУ 1983 році після виходу на пенсію Лисенка А. П. директором був призначений Древаль Євген Олександрович, який працював у цій самій школі вчителем. На той час у школі склався працездатний педагогічний колектив із досвідчених та молодих вчителів. Одним із напрямів його діяльності було зміцнення та вдосконалення навчально-матеріальної бази. Незважаючи на хронічний брак коштів, завдяки підтримці міського виконавчого комітету, за останні роки в школі було обладнано стрілецький тир, розширено та приведено до діючих норм приміщеня харчоблоку та їдальні, заасфальтовано та переоснащено спортивний майданчик. У 1990 році було обладнано комп’ютерний клас. У більшості класних кімнат та навчальних кабінетів було замінено меблі. Поліпшилось естетичне оформлення приміщень.

За цей час у школі Ізюма виросли вчителі високого рівня кваліфікації. Так у різний час педагоги школи Мороз Л. П., Вербенко С. Б. перемагали у міських конкурсах «Учитель року» та ставали лауреатами подібного конкурсу обласного масштабу.

Виконуючи державний Закон про мови, школа з 1992 року здійснює набір у 1-і класи з українською мовою навчання.

Изюмская школа № 12 - История1 вересня 2000 року відбулися зміни: об’єдналися дві загальноосвітні школи міста Ізюма, школа І-ІІ ступенів №8 та школа І-ІІІ ступенів №12.

Корпус по вулиці Київській 20 та корпус по вулиці Педагогічній 4 стали єдиним цілим – школа №12.

Історія школи почалася з двоповерхового корпусу і продовжує своє життя до сьогодні.

Школа переповнена, працює у дві зміни, оновлений колектив створює умови для спільної роботи.

23.11.2006 року помер директор школи Древаль Є.А. За часів роботи Євгена Олександровича школа не втратила свого високого рівня, авторитету.

З 2007 року школу №12 вперше очолює жінка Рябенко І.В.

Усі наступні роки учительський склад не мав значних змін.

Для будь-якої школи важливою умовою успішної роботи є дружній учительський колектив, професійний, з високими моральними цінностями, інтелігентний. Але без молодих фахівців, без нових поглядів власного бачення, бадьорості – не можливе шкільне життя. У школі не втрачається зв’язок приймальності від видатних фахівців до молодих вчителів.

Продовжується робота педагогічного колективу з розвитку розумових здібностей учнів, формування у них пізнавальної культури; здійснюється індивідуальний підхід до учнів на основі вивчення реальних можливостей; творчо використовуються ідеї, традиції народної педагогіки на практиці роботи школи; удосконалюється робота педагогічного колективу із зміцненням дисципліни та попередження правопорушень серед учнів.

Сьогодні історія школи живе у справах та пам’яті вчителів та випускників.