Місто Балаклія під час Великої Вітчизняної війни – Історія
Місто Балаклія під час 1941-1943 рр.
22 червня 1941 року мирне життя було порушене – розпочалася Велика вітчизняна війна.
З перших днів війни на фронт пішло близько 14 тис. жителів району.
З фронтів надходили тривожні вісті. Літаки з чорною свастикою на крилах, бомбардуючи Харків, почали з’являтися над Балаклією. У ці дні балаклійці передали військам 28 автомашин, 41 трактор, 3217 коней та 834 вози. Сіла за штурвал нічного бомбардувальника мужня балаклійка П. П. Прасолова, яка героїчно воювала в складі жіночого Таманського полку. Пілот П. П. Прасолова зробила 426 бойових вильотів. Минуло небагато часу, і ця хоробра жінка була удостоєна високих урядових нагород.
Пішли на фронт і орденоносці С. С. Шишкін, активний учасник громадянської війни, П. П. Горбуль, герой боїв з японськими самураями біля озера Хасан.
Коли майже всі працездатні чоловіки взяли у руки зброю, на плечі жінок, старих і підлітків лягли турботи по господарству та забезпеченню фронту всім необхідним. Вісім тисяч жителів міста споруджували протитанкові рови, окопи на берегах Донця та інших танконебезпечних напрямках. Копали вдень і вночі, навіть тоді, коли над головами кружляли фашистські стерв’ятники.
У ворога “88 точка” (такою була Балаклія через стратегічні військові об’єкти) значилася на особливому рахунку. Не було такої доби, щоб “Юнкерси” не скидали свій смертельний вантаж на арсенали, а коли невдало потрапляли у ціль, бомбардували навколишні села і місто.
У Балаклії був створений винищувальний батальйон, який ніс патрульну службу, а коли ворог наблизився до міста, влився до Червоної Армії.
24 жовтня 1941 року фашисти з’явилися в передмісті Балаклії – селищі Лагері.
Та місто не здавалося. З кінця жовтня, весь листопад і початок грудня його захисники, воїни 44-ї і 270-ї стрілецьких дивізій, вели кровопролитні бої з ворогом.
У цей час у лісах на правому березі Донця розпочав бойові дії партизанський загін №10. Він був організований ще в серпні 1941 року. Командиром загону був призначений колгоспний агроном Микола Вербицький, комісаром – Іван Пилипович Колотилов, секретарем парторганізації – Іван Кузьмич Разіньков. У його складі воювали Т. І. Козуб та інші – всього 29 чоловік.
Перша сутичка народних месників з фашистами, які вислали розвідку до Мілової та Лагерів, відбулася 25 жовтня.
9 грудня ворог вдерся до міста. З часу окупації і до 22 травня 1942 року народні месники Балаклії воювали з ворогом у складі військ 6-Ї армії генерала А. М. Городнянського.
Як і скрізь на окупованій радянській території, німці почали з арештів, розстрілів мирних людей, пограбувань, руйнувань. Вони спалили, перетворили в руїни Будинок культури, приміщення держбанку, школу медпрацівників, інші споруди.
За час свого “господарювання” окупанти розстріляли 200 балаклійців, 378 юнаків і дівчат загнали на каторгу до Німеччини.
Бої за визволення Балаклії почалися 5 лютого 1943 року, коли з’єднання 6-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Ф. М. Харитонова увірвалися на її східну околицю.
Особливий героїзм у боях за місто виявили бійці й офіцери 172-ї, 263-ї стрілецьких, 35-ї стрілецької гвардійської дивізій та інших військових частин. Радянське Інформбюро 7 лютого 1943 року повідомляло: “6 лютого на Україні наші війська в результаті жорстоких боїв оволоділи залізничною станцією Лисичанськ, містом і залізничною станцією Барвінкове, містом і залізничною станцією Балаклія”.
У ніч на 8 лютого велике угруповання ворога, яке залишилось у тилу наших військ, зробило спробу прорватися через Балаклію на Харків. У районі так званого Торохтієвого мосту і на вокзалі зав’язався останній, найбільш кровопролитний бій за місто.
У ньому брали участь тилові підрозділи 172-ї стрілецької дивізії, які залишились в місті, до них приєднались бійці партизанського загону №10. Навіть бувалі солдати і офіцери, сам командуючий армією Ф. М. Харитонов, оглядаючи поле бою, говорили, що не бачили такого страшного побоїща. На невеликому відтинку шляху залишилися понад 500 убитих ворожих солдатів і офіцерів, до сотні коней. Багато військової техніки.
У боях за місто Балаклію відзначилися бійці гвардійської кавалерійської дивізії. Насмерть стояли кіннотники, а місто німцям не віддали. На його вулицях героїчно загинув комісар 15-го стрілецького корпусу полковник І. М. Ростовцев, лейтенанти Л. С. Алієв, К. М. Муканов. На честь їх названі вулиці міста, а центральна площа міста носить ім’я Івана Микитовича Ростовцева.
8503 балаклійців не повернулися з Великої Вітчизняної війни і їхні прізвища занесені до “Книги пам’яті” Балаклійського району.
Leave a Reply