Как продавали алкоголь в Изюме много лет назад - ИсторияЗі спогадів ізюмського краєзнавця В.М. Авілова:

Я пам’ятаю, що горілку продавали у спеціальному магазині, як його називали в народі – «монопольці», але правила продажу були дуже суворими.

Магазин відкривався рівно о 10-й і закривався о 2-й годині дня. Продавець не мав права відкрити або закрити його раніше чи пізніше встановленого часу, а якщо це помітить постовий поліцейський, – просто біда, втратиш шановне місце. Горілка продавалася у різній посудній ємності, і лише у безбарвному склі пляшках. Це могли бути шкалики або мерзотники – пляшечки на 100 гр., Півлітрові, літрові, і, нарешті, бутлі ємністю 3-5 літрів.

Акцизні чиновники часто перевіряли правильність торгівлі. Переглядали прозорість, і, якщо помічали плаваючу точку – пляшку забраковували та у продаж не пускали. Перевертали пляшки шийкою вниз, і, якщо знаходили перебіг, – забракували всю партію горілки. Темного скла пляшок взагалі не було. У них могло продаватися вино, пиво, кваси, сітро тощо, те ж хлібне вино, яким була горілка.

Можливо, монопольки в місті були і в інших місцях. Мені пригадується, такий магазинчик був за мостом, недалеко від жевержеївського, на колишній Великій вулиці. Пізніше всю цю ділянку займав ресторан. Потім тут влаштувалася перукарня Струницького, і найостаннішим – якась лабораторія – суспільство, яке виготовляло коробки та пакети для окулярів.

Как продавали алкоголь в Изюме много лет назад - ИсторияРозповідали, що у недільні дні мнополька була закрита доти, доки в соборі не вдарять у дзвін після закінчення служби. До цього удару численні відвідувачі монопольки терпляче чекають, сидячи на сходах ґанку. А ще раніше, Ізюм та його повіт були на відкупі у місцевих купців 2-ї гільдії. При в’їзді в місто кожен піддавався огляду, що б не віз із собою: вина з інших місць, з інших відкупів. Вина та горілка купувалися або на винокурні власника, або у відкупника. Спиртні напої зберігалися на складі у фортеці міста. А в часи козацтва кожен гнав горілку і торгував нею безмитно. Втім, і сіль із 1706 до 1862 року була продуктом монопольної торгівлі.

Я не пам’ятаю, щоб у місті було багато п’яних. Але, сплячі на базарі, десь у тіні, або в лопухах, бували. Бувало й так, що чотири дужі поліцейські несуть у ділянку якогось п’яницю, а він тремтить ногами і виривається. Звичайно, йому там усиплять за щось зроблене, чи непотрібне.

Для закриття магазинів існував свій час: чи то шість, чи то сім годин вечора. По свистку постового поліцейського всі магазини зачинялися. Але, оскільки магазини були нагорі і на низу, і на базарі, і, поки дійде, та свисне постовий, могло пройти й півгодини часу, ніж, звичайно, купці й користувалися. Намагалися торгувати довше. Дасть, скажімо, Мороз, постовому двогривенний, – він раніше дасть свисток до закриття внизу, а дасть Семикін – він дасть свисток нагорі. І господареві, і постовому – дохід, обом вигода. У когось буде одним покупцем більше, а у постового вірний дохід. 

Джерело:Ізюмський краєзнавчий музей імені М.В. Сібільова 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.