День святого Миколая: історія свята, традиції

У грудні віряни відзначають День пам’яті християнського святого Миколая Чудотворця. У народі це свято отримало назву День святого Миколая.

День святого Миколая є невід’ємною частиною української культури та історії, знати яку не лише важливо, а й цікаво. Нині традиція святкувати цей день відроджується по всій Україні, а дітлахи нетерпляче чекають подарунків на свято 6 грудня (раніше – 19 грудня). У школах напередодні свята проводяться уроки, на яких дітей вчать писати святому листа, а найбільше за все у цей день шануються прояви турботи про нужденних.

З Дня святого Миколая починається цикл зимових свят в Україні, однак доволі багато людей не знають, ким був Миколай та чому його канонізували.

Які відомо, у ніч на 6 грудня (раніше – 19 грудня) святий Миколай залишає чемним дітям подарунки під подушками. Напередодні свята діти пишуть до нього листа з побажаннями та вкидають у поштову скриньку або кладуть на вікно. Чемні діти отримують подарунок, а неслухняні — різочку, яка є попередження для дитини, що потрібно подумати про свою поведінку та виправитися.

Вважається, що традиція робити подарунки на Миколая пішла з Німеччини, де напередодні свята батьки дарували дітям новий зимовий одяг. Із часом вони почали робити це таємно, вночі, аби діти вірили в чудеса святого. Згодом почали дарувати ласощі або іграшки. Подарунки клали в нові чи відремонтовані черевики, які ставили поблизу камінів, або ж в панчохи, які вішали на каміни. Згодом традиція поширилася на сусідні країни — Австрію, Нідерланди, Чехію, Словаччину, Польщу, звідки, ймовірно, перейшла на українські землі. Сьогодні у незалежній Україні образ Святого Миколая і традиції дарувати подарунки відроджуються.

В Україні існує багато традиції святкування Дня святого Миколая. У селян на Слобожанщині було заведено збиратися разом після служби в церкві та варити пиво. Дітям до цього свята готували особливе печиво — миколайчики. На Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, готуючи кутю й узвар. На Поділлі чекали “полазника” — людину з позитивною енергією, яка першою має зайти до хати.

Ще однією доброю традицією є звичай миритися зі своїми ворогами: “На Микольщину клич друга, клич і ворога, обидва будуть друзі”. Дівчата, які готувалися йти під вінець, наводили лад у своїх скринях: готували одяг і прикраси, в яких мали зустрічати сватів.

Чоловіки мали першими прокинутися зранку, обійти свій двір, обов’язково нагодувати худобу та промовити: “Дай, Боже, добрий день. Щобись худібонька здорова була, та й я з тобою, ще й зі своєю жоною”. Вважалося, що в іншому разі на сім’ю чекатиме велике горе. На Київщині худобу окропляли свяченою під час служби водою і просили вберегти господарство й усю родину від біди та нещастя. Миколай також вважається покровителем бранців та подорожувальників і, зокрема, моряків.

З часом серед дітей з’явилася традиція надсилати святому листи, в яких вони перераховували добрі справи, просили вибачення за погані та просили подарунків. Цю традицію натепер перейняли й дорослі.

Вважається, що це свято – останній день, коли можна віддати всі борги, інакше сім’я в наступному році бідуватиме.