Цікаві історії від військових: що відбувається на передовійЦікаві історії від військових.

Роман з позивним «Бардак» до повномасштабного вторгнення працював водієм, розвозив продукти по школах та дитячих садках. Але коли окупанти прийшли в гості з ракетами та танками, ховатися від війни не став. 

Про це повідомляє Ізюм Інформаційний.

«Коли все почалося, я вирішив спершу подбати про безпеку сім’ї – вивіз їх до безпечного місця. А потім пійшов до військомату та сказав: «Хочу служити!». Так я з березня 2022 року потрапив до Ізюмського окремого батальйону Сил територіальної оборони», – розповідає Роман.

Як і кожен український солдат, Роман – трошки мандрівник. За час війни довелося об’їздити різні кутки Слобожанщини та Донбасу.

«Спочатку була Гусарівка. Потім стояли в окопах в Барвінково. В Пашковому були. Під час контрнаступу поверталися в Ізюм. В Миколаївку заїжджали, це теж під Ізюмом. А ближче до зими ми переїхали в Донецьку область», – каже військовий.

Цікаві історії від військових: що відбувається на передовій

Географічно це, можливо, не так далеко – кілька десятків кілометрів, але саме там були найбільш напружені бої. Цей період «Бардак» згадує як найскладніший.

«Дуже сильні бої були під Озарянівкою, це південь Бахмутського напрямку. Гатили по нам дуже жорстко. Але ми вижили, й далі будемо жити. Поки ми живі – ворог не пройде! А найбільше вражень набрався за Слов’янськом. Тоді й нас потріпали, але й ми ворога теж потріпали добряче. Складно було не тільки з ворогами: зима, холоди, іноді було важко зігрітися. Звичайно, хотілося би щось хороше згадати, але в війні нічого позитивного нема, це суцільне горе», – згадує він.

Попри всі труднощі, оптимізму українському воїну додає підтримка з дому. Він добре знає, що його чекають та люблять.

«З самого початку сім’я була на моєму боці. Вони підтримали моє рішення піти на захист країни. І зараз, коли я дізнаюсь, що в них це добре – це для мене своєрідне перезавантаження, відрада. Звісно, хотів би частіше їх бачити, бувати вдома. Я вірю, що скоро все закінчиться. Ми всі дуже змінимось, кожний по-своєму. Ми будемо пам’ятати наших побратимів. Наша ненька-Україна обов’язково розквітне. А я повернуся додому, міцно обійму своїх рідних та подякую їм за їхню підтримку».