Щедрование – когда и зачемВ Україні все ще зберігається унікальне свято, назва якого може поставити в глухий кут іноземців, не знайомих з місцевими особливостями, – “Старий Новий рік”. 

Свято-не офіційне. З’явився він після 1918 року, коли на території колишньої Російської імперії був офіційно впроваджений Григоріанський календар замість Юліанського. Різниця між календарями становила 13 днів. Тобто 31 Грудня за юліанським календарем відповідає 13 січня за григоріанським. У дивного свята є свої традиції і обряди, зокрема, щедрування або маланкування. 

Трохи про спеціальну термінологію

Термін “щедрування” походить від ще однієї назви Старого Нового року – Щедрий вечір. “Маланкування” – за назвою релігійного свята: за християнським календарем у цей день вшановують преподобну Маланію Римлянку. Також Маланка – один із персонажів театралізованих вистав, які влаштовувалися на Старий Новий рік.

Хто брав участь у щедруванні?

За старих часів щедрували групами. Кілька людей представляли різні персонажі – Маланку, Василя, солдата, представника ромської національності, Смерть чи Чорта, козу.

Щедрувальники чіпляли на себе всяку старість і розмальовували обличчя попелом та глиною. Загалом прикрашали себе як могли.

Сьогодні все простіше (але водночас і менш креативно) – можна піти у прокатний пункт і взяти відповідний костюм із маскою.

Одяг та образ повинні бути яскравими та помітними. Для солдата – старі галіфе, шинель, кашкет, символічна зброя, наприклад, дерев’яна рушниця. Для Маланки, яку грав, як правило, переодягнений хлопець, використовувалися спідниця, кожух, накладні груди, яскравий макіяж, віночок чи жіноча перука. Цей персонаж може максимально бути схожим на образ, створений актором Андрієм Данилком. Бажано, щоб Маланкою був хлопець із добрим почуттям гумору, бо саме йому відводиться головна роль у театралізованому виступі. 

Дівчата, які беруть участь у щедруванні, покривали голови та верхній одяг яскравими хустками. 

За звичаєм, щедрувальники водили “козу”: когось із компанії вбирали у вивернутий кожух, одягали йому символічні “роги”, прибудовували “хвіст” та “копити”.

Одним із атрибутів щедрування є зірка на жердині (така ж використовується при іншому схожому обряді – колядуванні). Її несе хлопець попереду всієї компанії щедрувальників. Зірку можна зробити самому із картону. 

Як правильно щедрувати?

Головними атрибутами передноворічного вечора в українців на початку XX століття були щедрування, ворожіння, вбрання, ігри та забави. Назва “щедрий вечір” була пов’язана зі звичаєм готувати багатий стіл.

На Харківщині ходити дворами починали з ранку, коли хлопчики та дівчатка окремо обходили двори з привітаннями та доброзичливістю (“меланковали”). Увечері здійснювали аналогічний обряд (“щедрували”) молоді люди. При цьому співали:

Прилетіла ластівочка, сіла, пала на віконечко. 
Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я.

Існує низка інших текстів, які використовували щедрувальники. Прийшовши до будинку сусіда чи родича, слід запитати господарів, чи можна щедрувати. Якщо відмовили – мовчки, без образ, йти. Якщо дали згоду, читали віршований текст:

Щедрий вечір вашій хаті,
щоб були ви в ній багаті,
щоби було вам доволі і 
в коморі, і в стодолі. 
Дозволь, господарю, Козу вести,
до вашої хати щедрівки принести.  

Якщо господар дозволяв завести козу, заходили всі щедрувальники. Вони випрошували у господаря харчі та цукерки.

Щедрівки, як і колядки, містили побажання достатку, багатого врожаю, приплоду худоби:

Ходе Ілля на Василя, несе пугу житянцю. 
Куди махне – жито росте, вроди Боже жито,
пшеницю і всяку пашницю. 
У полі ядро, у домі добро. 
У полі колосок, а в домі – пирожок. 

Закінчити театралізоване дійство можна було так:

Дайте Маланці жита бочку,
буде Маланці на шлюбну сорочку! 

Ці слова вимовляв один із хлопців. Глава сімейства давав йому гроші, той, у свою чергу, вручав їх циганці. Після всіх дій один із хлопців посівав у будинку у добрих людей зі словами:

Сію, сію, посіваю на всі штири боки,
щоб ви були всі здорові іще довгі роки. 
Сію, сію пшеницю, щоб родила вам пашниця,
щоби вам було доволі в хаті, в стайні і в коморі. 
А по сій мові Бувайте здорові! 

Як проганяти старий рік?

Щедрий вечір, 13 січня, щедрувальники також представляли символи Старого року та Нового року. Який виконував роль першого одягався як дід-жебрак в дірявий вивернутий кожух з горбом, обвішаний в’язанками цибулі і бубликами. Волосся і бороду йому за старих часів робили з конопель. Роль Нового року виконував хлопець у святковому народному костюмі, який прикрашали квітами та різнокольоровими стрічками. У будинках, куди заходили ряджені, розігрувалась сценка.

Спочатку за стіл садили хлопця, який виконував роль Старого року, і з ним проводжали старий рік. Потім його жартівливо проганяли з-за столу і на його місце з великими почестями садили молоду людину, яка символізувала Новий рік. 

Як посівати на Василя?

Щедрование – когда и зачем14 січня – на Василя – як тільки починало світати, ходили засівати зерном. Васильєв день (Новий рік) – день народного календаря у слов’ян, який припадав на 14 січня (1 січня за старим стилем). Назва дня походить від імені святого Василя Великого.

Перший посівальник на Новий рік приносив у будинок щастя. За народними віруваннями, щастя до будинку приносять лише хлопці, тож засівати дівчатам не годилося.

Посівальник читав посівальну пісню: 

Сієм, вієм, посіваєм, з Новим роком вас вітаєм! 
На щастя, на здоров’я, на Новий рік,
щоб вам вродило краще, ніж торік! 
Коноплі під стелю, а льон до коліна,
щоб вам, господарі, голова не боліла! 
Будьте здорові з Новим роком та з Василем! Дай, Боже! 

Інші обряди

На Маланку в селянському господарстві також відбувалися обряди “господарської магії”: молодих коней та волів уперше запрягали, щоб привчати їх до роботи. У деяких місцевостях цього дня ловили горобців і кидали у вогонь, а попіл, що вийшов, додавали до насіння, призначеного для посіву. Вважалося, що таким чином можна захистити поля від птахів. Також перед світанком господар виносив із хати сніп-дідух, що стояв у червоному кутку з Різдва, а також солому зі столу та з підлоги, і спалював це все біля воріт, на дорозі чи в саду.

Не плутати з колядуванням

Слов’янські народи мають схожу за зовнішніми ознаками традицію – колядування. Тому слід чітко розмежовувати те, що є що. Колядування переважно пов’язане з Різдвом, яке православні в Україні відзначають 7 січня (25 грудня за юліанським календарем). Сам термін походить від народного слов’янського іменування різдвяного свята – Коляда.

Головні учасники колядування, як і за щедрування, – ряжені. Також використовуються саморобні маски. Символом колядників є різдвяна зірка на жердині. Колядники також ходили будинками, бажали добра і добробуту господарям, розраховуючи отримати за цю винагороду – цукерки, пряники, дрібні гроші, інші подарунки.