Як люди жили, коли не було ні промисловості, ні підприємств
Зі спогадів ізюмського краєзнавця В. М. Авілова
Коли згадуєш старий Ізюм, його тихе, сонне життя провінційного містечка, – постає питання – а чим люди жили, коли не було ні промисловості, ні якихось підприємств, ні великих установ, у яких можна було б працювати?
Було багато шевців-одинаків, були кравці, пічники, столяри. Інші займалися обробкою шкір, виробляли овчини, пекли хліб (їх називали «перепічайками»), бублики («бублешниці»). Деякі робили дешеві цукерки, загорнуті у паперову різнокольорову стрічку. Були пряники. Багато було ковалів. Людина 20-30. Славився Ізюм своїм салом навіть на ринках Константинополя (як пише Дяченко у книзі «Ізюм»). Але все це були кустарі, або одинаки. Або вони працювали сім’ями. І зрідка була наймана праця, оскільки сім’ї були великі, по 10-12 чоловік, і сім’я жила найчастіше вся разом.
Було десятка півтора вітряків, де працювало від сили двоє. На водяних млинах теж було не більше двох-трьох працюючих. Були кустарні заводи-воскобійники. Вже пізніше в Ізюмі виявилося два пивоварні заводи – Шадлуна та Блезе.
Цегельний завод Шадлуна. Розливно-горілчаний, або, як його називали, винокурний, завод Жевержеєва, спирто-горілчаний завод. Ось і вся ізюмська промисловість. Працювало в ній, мабуть, близько двохсот людей. В установах – міській управі, земській управі, казначействі, акцизному управлінні, банку, нотаріальній конторі, поштою працювало чи більше ста осіб. Та ще вчительський персонал Реального училища, гімназії, міського училища налічував людина сорок, не більше. Ось і всі працюючі.
Ну, якщо й було в місті близько п’ятдесяти-шістдесяти магазинів, кіосків, та іншого, то в них найманої робочої сили було не так багато, чоловік близько двадцяти-тридцяти. Ще були власники заїжджих дворів, перукарень, готелів, льохів. Знову-таки набереться загалом людина до двохсот. Одні жили тим, що здавали в оренду квартири, мали столовників або квартирантів на повному пансіоні.
Leave a Reply