Про Голодомор 1932-1933 років у Ізюмі - ІсторіяСвідчення ізюмчанки Мороз (Перевозник) Раїси Іванівни про Голодомор 1932-1933 років.

В 1931 році помер наш батько. З матір`ю зосталося нас троє дітей. Огород був у нас великий — 50 соток. Хоч ми були й малі. Але разом з матір`ю обробляли, ніде й клаптика не заростало бур`янами. Де сіяли зерна трохи, де наволоком саджали, де копали, – розповіла Раїса.

І от 33 рік… Голод страшний… ніде ничого не купиш, та і за що? Зерна було мішки два. Молотили сами ціпами. Мені було дев`ять років, старшій сестрі одинадцять, а меньшій – сім. Зерно навіть руками виминали, щоб жодне зернятко не загубилось.

І от розкуркулюють кулаків. Прийшли і до нас: забирали зерно і насіння соняшника мішок, було ще трохи сала в кладовці — і сало хотіли забрати. Тоді мама ухватила сокиру і стала на порозі, каже: “Тільки полізеш до сала, одрубаю голову”, а ми біля неї притулилися і кричимо страшно. І так сало не вдалося відібрати.

І ми дожили до весни. Мати нас спасала. А сама звалилась — ноги попухли. Не можу передати свого горя, як це було страшно і гірко. Та вже почала трава на луках рости, дика цибуля — ми ходили рвали і їли. А основне ж – хліба немає. Ходили до півзавода, просили відходи с зерна, тоді його мішали з водою і пекли. А коли вже виросли колосочки, то ми їх зеленими рвали і їли.

Отак прийшлося гірко прожити своє дитинство, – розповіла ізюмчанка.